Історія сіл
Як і всі українські села, села Балико-Щучинка та Уляники, мають свою історію та легенду. В літописах в 1110 році згадується Чучин-Град, місто, що було одним з оборонних міст-фортець на правому березі Дніпра. Місто-фортеця Чучин належало до системи Дніпровської оборонної лінії, що захищала південні відступи до Києва від кочівників. Фортецю було дощенту спалено татарами на початку ХІІІ ст.
Древній Чучин розмістився на правому березі Дніпра на висоті 70м над рівнем води, городище з усіх сторін захищене крутими схилами, вздовж споруд тягнувся ряд напівземлянкових жител. Поблизу археологи відкрили кілька господарських ям, які використовувались для зберігання зерна.
При розкопках Чучинського городища знайдено предмети різного призначення: знаряддя праці, предмети побуту, зброю, твори ювелірного мистецтва.
Сучасне поселення виникло на початку ХУІІІ ст.. Чучинка була утворена на землях Ржищівського православного монастиря і належала до Ржищівського володіння Вороничів. У 1792 році в Чучинці було 47 садиб.
Ймовірно, сучасна назва села Щучинка виникла в результаті перекручення стародавньої назви Чучинка. Будучи незрозумілою, за законами народної етимології, назва була замінена співзвучним і разом з тим зрозумілим словом Щучинка – від назви риби.
Село Балики засноване в кінці ХУІ ст. Київським війтом Іваном Баликою (1592-1613 р.р.). До початку ХУІІІ ст.. належало Ржищівському православному монастирю.
Балики і Щучинка входили до однієї парафії. У 1900 році в Щучинці було 152 двори, 791 житель; у Баликах – 116 дворів, 784 жителі.
Балики до Жовтневої революції залишалися власністю поміщиків Байківських, Щучинка – державним селом. В обох селах була одна православна церква, одна церковно-парафіяльна школа, чотири кузні, тринадцять вітряків, дві крупорушки.
У 1913 році в Щучинці і Баликах були окремі сільські управи та старости сіл. Школа і церква були спільними.
У 1921 році села були об’єднані в одне – Балико-Щучинка.
Колективізація в селах почалася в 1929 році.
В роки голодовки 1932-1933 р.р. загинуло 297 жителів села. У серпні 1941 року село зайняли німецько-фашистські війська.
Наприкінці 1943 року, під час боїв за визволення правого берега Дніпра, Балико-Щучинка входила в межі Букринського плацдарму і була майже повністю зруйнована шквальним вогнем гармат та авіації.
У 1961 році колгосп «Дружба» с.Уляники та Балико-Щучинський «Заповіт Ілліча» об’єдналися в один – ім..Петровського, який пізніше реформовано в СТОВ «Обрій».
За переказами, назва села Уляники походить від слова гуляти. Панство з навколишніх сіл, збираючись на розваги, їхали в Гуляники. Під цією назвою село існувало ще в середині ХІХ ст.. Згодом перша буква зникла з назви і залишилася сучасна – Уляники.
Проте, на околицях села, поселення існували ще кілька тисячоліть тому, про що свідчать розкопки, що проводилися біля села в 2000- 2005 р.р., було виявлено більше десяти поселень періоду Трипільської культури.
У 1901 році відкрито відділення сільськогосподарського банку – єдина в районі організація кредитного товариства.
На початку ХХ ст.. дяком Потапенком створено пайове товариство, яке в 1906 році збудувало цегляний магазин площею 60 кв.м.
Значною окрасою села стала Свято-Михайлівська церква (зруйнована владою на початку 1980 років).
Зі встановленням в селі Радянської влади почала працювати початкова школа, яка згодом стала семирічкою.
У 1930 році в селі організовано колгосп ім..Петровського.
У голодному 1933 році в Уляниках померло 357 осіб.
Після звільнення від німецько-фашистських загарбників село Уляники почало оживати, відновилися заняття в школі, пізніше відкрилася бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, сільський клуб, відділення зв»язку, філія ощадбанку, дитячий садок.
Села Уляники та Балико-Щучинка мають площу в межах населених пунктів – 595.5 га, найбільш віддалені від районного центру м. Кагалика (37 км), та на 95 км від м. Києва (обласний центр). Кількість населення 612 чоловік, дворів – 569 з них дачних-375.
